Два роки тому стартував Херсонський контрнаступ: як українські військові завдавали ударів по ворогу
Сьогодні важлива дата в історії українського спротиву. Рівно два роки тому розпочався контрнаступ у Херсонській області. Ця операція, яка тривала близько трьох місяців, завершилася звільненням правобережної частини Херсонщини й самого Херсона від російських загарбників. Ця подія стала джерелом натхнення для мільйонів українців у їхній подальшій боротьбі. Як Збройні Сили змусили ворога відступити, як херсонці зустрічали визволителів і як зараз живе місто - про це дізнавайтеся в наступному матеріалі.
Літо 2022 року. Перед початком контрнаступу на Херсонському напрямку українські війська виконали ретельну підготовчу роботу. Протягом кількох місяців вони руйнували логістичні шляхи окупантів, що вели з лівого на правий берег Дніпра. Обстрілювали артилерією мости, щоб позбавити ворога можливості отримувати постачання.
Олександр Коваленко, аналітик з військово-політичних питань групи "Інформаційний спротив".
А коли відбувалось якесь накопичення на правому березі - вже М-142 HIMARS працював по цих складах з боєприпасами, з паливно-мастильними матеріалами, командних пунктах, пунктах управління - все це змушені були росіяни через деякий час винести на лівий берег.
Тож на кінець серпня росіяни на правому березі фактично опинилися в ізоляції. І ось тут українці пішли у контрнаступ. Спершу з півночі області, а потім одразу з трьох напрямків. Експерти зазначають, що цей рух не був швидким, а навпаки зваженим та продуманим. ЗСУ працювали на виснаження противника, тому серед українців були мінімальні втрати.
Олександр Коваленко, аналітик з військово-політичних питань групи "Інформаційний спротив".
Якщо, скажімо, у ворога виникли проблеми з логістикою, то ніхто не поспішав вдаватися до раптових наступальних дій, аби прорвати їхню оборону. Натомість чекали, коли ворог буде виснажений і не зможе належно підтримувати свої оборонні позиції.
На той момент Олег Зелінський виконував обов'язки пресофіцера 63-ї окремої механізованої бригади, яка разом з іншими підрозділами брала участь у визволенні Херсонської області. Першим, що пригадує чоловік, є піднесений бойовий дух серед солдатів: вони з нетерпінням чекали на можливість розпочати атаку.
Олег Зелінський, керівник відділу зв'язків із громадськістю управління комунікацій Оперативного командування "Південь":
Я відвідував хлопців в підрозділах, які знаходяться на передовій, і вони запитують мене: "Олеже, ти краще обізнаний, скажи нам: коли ми нарешті підемо вперед, коли розпочнеться наступ?"
Військовий зізнається: було складно. росіяни встигли спорудити лінії оборони, замінували все навколо, а населені пункти з цивільними людьми використовували як живий щит. Утім українські війська поступово повертали території. І чим далі просувалися, тим швидше тікали окупанти. Кидали у паніці речі, боєкомплекти та навіть техніку.
Олег Зелінський, керівник відділу зв'язків із громадськістю управління комунікацій Оперативного командування "Південь":
Знаєте, я думаю, річ у тому, що це була не їхня земля, а наша. Наші хлопці знають, що якби вони десь прорвали оборону, то він стане на наступну позицію і буде оборонятись там. А ці ж хлопці - у них не було ментального: за що воювати. Вони не були на своїй землі, не захищали своїх матір, жінку, дитину.
Як наслідок, з жовтня українські війська почали поступово звільняти села та містечка на правому березі Херсонщини і частково в Миколаївській області. Скрізь місцеві жителі, виснажені та налякані, але нарешті вільні, зустрічали наших бійців з квітами.
Ми вісім місяців без десяти днів були в повній окупації, наше село, і дякую вам, що від учора ми відчули запах свободи! Слава ЗСУ! Слава!
Одинадцятого листопада окупанти остаточно залишили правий берег Дніпра. Свою втечу сором'язливо назвали "відведенням військ". І цього самого дня українські підрозділи звільнили Херсон.
Пацани, молодці! Слава Україні! Пацани, ви найкращі! Зараз порвуть, реально зараз порвуть!
Понад вісім місяців тривала окупація: викрадення громадян із проукраїнськими поглядами, тортури, насилля та вбивства. Тепер це все у минулому.
Юлія Тушина, мешканка Херсона:
Ми переважно залишались у домівках і намагалися рідше виходити назовні, бо бачили їх озброєними, з танками, які курсували по вулицях, просто наводячи страх на людей!
Протягом тижня центральна площа Херсона наповнювалася містянами, які святкували своє звільнення.
Олена та Сергій Юхимчук, мешканці Херсона:
Ми з нетерпінням очікували, ми щиро вірили, що вони прийдуть. Ми не знали, коли саме, але продовжували чекати.
Врешті-решт, блискучий контрнаступ у Херсоні суттєво вплинув на ситуацію на півдні.
Олександр Коваленко, аналітик з військово-політичних питань групи "Інформаційний спротив".
Загалом, поточна ситуація на правобережній Херсонщині є стабільною і безпечною, що унеможливлює для російських військ розробку та здійснення наступальних операцій у напрямку Миколаївської області, а також обмежує їхні плани щодо наступу на Одеську область.
Утім, залишаючись на лівому березі, окупанти всю агресію виміщають тепер на жителях правобережжя. Накривають Херсон та прилеглі села вогнем з артилерії, б'ють ракетами та керованими авіабомбами.
Юліан Лучко, керівник волонтерської ради при Херсонській обласній військовій адміністрації:
У Херсоні ситуація залишається критичною. Щоденні обстріли та часті удари дронами, ФПВ та скиди призводять до поранень і втрат серед населення. Попри все, ми продовжуємо тримати оборону міста, де залишається значна кількість мешканців.
Ось так, у перервах між обстрілами, літні люди йдуть до волонтерів по продукти. На запитання "чому не виїжджаєте" - найчастіше відповідають: немає куди їхати або просто бажають залишитися тут.
Тамара, мешканка Херсона:
Що тут розповідати? Ви самі бачите, яка ситуація. Живемо, тримаємося і сподіваємося на якнайшвидшу Перемогу.
Херсонці вірять: незабаром Збройні Сили звільнять і протилежний берег Дніпра від російських загарбників. І пам'ятають, яку ціну українські воїни заплатили за Херсонський контрнаступ.