Виклики мобілізаційного процесу: шляхи їх подолання та зміцнення армії
Для того щоб суспільство залишалося єдиним, а армія була належно забезпечена, необхідно реалізувати ефективну інформаційну кампанію, визначити чіткі терміни демобілізації та впровадити справедливу систему призову.
ТЦК знову ходять у рейди - останніми тижнями рясніло новинами про візити військових з поліцейськими до ресторанів, клубів та інших багатолюдних місць. "Суспільству треба звикати до того, що перевірка військово-облікових документів, заходи оповіщення ТЦК та СП разом з правоохоронними органами - це нормальна практика", - заявила офіцер сектору мобілізаційно-оборонної роботи Київського ТЦК та СП Лариса Козак в ефірі телемарафону "Єдині новини" в середу, 16 жовтня.
Це яскраве підтвердження того, що законодавство про мобілізацію виявилося малоефективним, і альтернативні методи поповнення армії більше не залишилися. Таку думку висловив Роман Пономаренко, військовий історик та аналітик, який наразі служить офіцером у бригаді НГУ "Азов", на своєму Telegram-каналі. "Цей закон був прийнятий, щоб покласти край цій проблематичній практиці. Проте реальна ситуація знову все поставила на свої місця," - зазначив він. За інформацією видання "The Times", із посиланням на секретаря Комітету Верховної Ради з питань національної оборони Романа Костенка, Україна планує мобілізувати 200 тисяч чоловіків до кінця року, але реалізація цих намірів виглядає маловірогідною.
Виходить, засобів не густо, але армію поповнити треба, ще й суттєво. Як для цього працювати з військовозобов'язаними зокрема і суспільством взагалі, ми розбиралися з експертами.
Недоліки в мобілізації = вразливості на лінії фронту.
Існує два підходи до формування армії: професійний і мобілізаційний, говорить Валерій Пекар - підприємець, громадський діяч та викладач Києво-Могилянської бізнес-школи. Професійна армія складається з високомотивованих людей, які вступають до її лав добровільно. Цих людей у будь-якому суспільстві не може бути багато, пояснює він. В Україні такі люди вже воюють, вони пішли добровольцями. Кількість добровольців не безмежна. Але якщо війна "невелика", їх вистачає. "На жаль, наша війна велика, і наявність такого сусіда не дозволяє нам обійтися професійною армією (принаймні, поки Росія існує в нинішньому імперському вигляді і ще не деколонізована), - говорить Пекар. - Потрібна велика армія, а це означає мобілізацію".
Все частіше звучать різкі висловлювання експертів та лідерів думок про "провал мобілізації". Нещодавно Юрій Гудименко, молодший сержант ЗСУ у відставці та голова Руху "Демсокира", висловився з цього приводу у своєму пості на Фейсбуці. За його словами, провал означає невиконання поставлених завдань. Проте, яка саме мета мобілізації, залишається невідомою, адже офіційних повідомлень про план в 200 тисяч новобранців до кінця року не надходило. "Ніхто, окрім керівництва, не знає, про які цифри йдеться. Але з інформації, яку я отримую з фронту, видно, що поповнення піхоти відбувається дуже повільно і є недостатнім, особливо для старих бригад, сформованих до 2022 року, — додає Гудименко. — І навіть те незначне поповнення часто виявляється малоефективним через медичні та психологічні причини".
"Не можу озвучувати конкретні цифри, але після незначного підйому цього літа, мобілізація знову знизилася - за осінні місяці ми отримуємо менше новобранців, ніж наші бойові втрати за цей період. Це означає, що наша армія зазнає зменшення чисельності," - зазначає військово-політичний експерт і ветеран АТО Євген Дикий. Він вважає, що саме через цю ситуацію було втрачено Вугледар, а також існує ймовірність втрати Куп'янська. "На мою думку, не лише я помітив рекомендацію для мешканців Куп'янська щодо евакуації. Ми добре знаємо, що зазвичай передує таким заходам," - додає він.
Потенціал мобілізаційного закону вичерпався, і пан Євген вважає, що його правильніше називати актом, що регулює військовий облік. У цьому документі не міститься жодної норми, яка б посилила мобілізаційний процес. Дивно, але цей закон все ж таки призвів до певного позитивного результату, і влітку спостерігався суттєвий наплив як мобілізованих, так і добровольців. "Однак з часом багато людей усвідомили, що цей закон не вніс особливих змін у ситуацію, - зазначає аналітик. - Він має чимало прогалин, які ухилянти швидко виявили. Деякі ж просто вирішили, що штраф у 25 тисяч гривень - це не так вже й багато". Це призвело до зниження темпів мобілізації, а, за словами Дикого, до відчаю - почалися рейди по клубах і концертам.
Мінімальні зобов'язання, максимальна невідворотність відповідальності.
Якщо порівнювати з ситуацією у США часів війни у В'єтнамі (остання велика мобілізація в Штатах до переходу на професійну контрактну армію), коли відбувалися масові акції протесту по всій країні, марш на столицю ("Похід на Пентагон"), можна сказати, що у нашому суспільстві проблем із мобілізацією майже немає, іронізує Юрій Гудименко. І можна себе цим втішати або ж відверто говорити, що симптом, навіть легкий, сигналізує про хворобу і вона ускладниться, якщо її не лікувати.
"Як громадянин, я отримую від уряду (через заяви, інтерв'ю політиків та посадовців) абсолютно протилежні сигнали", - зазначає лідер "Демократичної сокири". Перший сигнал свідчить про те, що війна перебуває в критичній стадії, і нам бракує як особового складу, так і озброєння. Другий сигнал говорить про те, що не всі підуть на фронт. Адже існує система бронювання, економічне бронювання, а також масове хабарництво, пов'язане з ухиляннями. "Тобто, є люди, які заплатили гроші і тепер не йдуть до армії, а на фронт потрапляє той, кому не пощастило. Я розумію цю ситуацію саме так, - пояснює він своє бачення проблеми. - Яка мотивація йти в армію, якщо можна задіяти ресурси і уникнути цього?"
Державні посадовці повинні визначити, який з цих меседжів є пріоритетним, і донести його до суспільства, впевнений Гудименко. Важливо підкреслити, що військова служба врешті-решт торкнеться кожного. "Кожен чоловік призовного віку в Україні повинен бути зарахований до конкретної бригади і бути свідомим цього", - зазначає учасник бойових дій. Коли виникне потреба в нових кадрах для цих бригад, це буде швидко вирішено. Люди, усвідомлюючи, що рано чи пізно їм доведеться служити, почнуть інвестувати свої зусилля не в ухиляння, а в підготовку до служби. "Можливо, це звучить утопічно, але мої знання в психології свідчать, що усвідомлення неминучості змушує діяти інакше, ніж раніше", - вважає пан Юрій. Важливо, щоб це стосувалося всіх, за винятком тих, хто працює в оборонній сфері, критичній інфраструктурі або медицині. "З кожним разом, коли звільняється від служби магазин іграшок чи цирк, втрачається суть цього процесу", - каже Гудименко.
Питання мобілізації є, перш за все, питанням справедливості: необхідно забезпечити рівномірний розподіл навантаження між різними регіонами, соціальними групами, багатими та бідними, зазначає Валерій Пекар. Окрім того, важливо подолати корупційні схеми у сфері взаємодії з військовозобов'язаними, а також реалізувати ротацію військовослужбовців, які вже кілька років виконують свої обов'язки. Це вимагатиме змін в управлінні військовими формуваннями. "Необхідно впровадити прозору систему бронювання, щоб запобігти падінню економіки, особливо у сфері військово-промислового комплексу", – додає він. Також важливо забезпечити чесну і відкриту комунікацію щодо існуючих проблем, планів та перспектив. Якщо громадяни зрозуміють, які наслідки можуть мати поразки для них та їхніх родин, а також побачать, що процес мобілізації відбувається максимально прозоро і справедливо, їхнє ставлення до нього зміниться, вважає відомий публіцист. Адже ми стикаємося з комплексом складних питань, які не можна вирішити простими заходами, такими як перевірки в концертних залах чи ресторанах. "Це велике завдання для уряду і парламенту. Сподівання на те, що все вирішиться само собою, не виправдалося. Необхідні політична воля та системна робота", – підкреслює він.
Євген Дикий вважає, що рейди є ефективною стратегією. "Ми повинні формувати в суспільстві таку атмосферу, щоб ухилянти усвідомлювали: концерти, ресторани та кафе не для них, - пояснює він. - Якщо особа не бажає виконувати свої обов'язки громадянина і стояти на військовому обліку, їй залишається лише ховатися в підвалі і сподіватися, що її не знайдуть. Саме таку атмосферу потрібно створити". Проте цього недостатньо. Вже назріла нагальна потреба ухвалити реальний закон про мобілізацію, який би включав два ключові моменти, про які говорили ще рік тому, але не вистачило політичної волі. "По-перше, необхідно встановити максимальний термін служби. Ми вже пропустили можливість визначити його на три роки, тому зараз потрібно говорити про чотири чи п'ять, - зазначає Дикий. - Також необхідно запровадити правило, що день безпосередньої участі в бойових діях зараховується як три". Він підкреслює, що ухилення від військового обліку має стати кримінальним злочином, а не лише адміністративним правопорушенням, з реальними термінами покарання. Адже зараз звичайний військовозобов'язаний українець стоїть перед вибором: безстроково служити або сплатити штраф у 25 тисяч гривень. "Необхідно поставити людей перед зовсім іншим вибором. У будь-якому випадку доведеться віддати чотири роки життя заради існування нашої країни. Але це може бути або в формі, повертаючись героєм, або у в'язниці", - пояснює Євген Дикий.
Необхідно створити єдиний і вірний посил.
"Печальна реальність полягає в тому, що більшість українців не прагне до військової служби, яка вважається вкрай непопулярною", - зазначає Роман Пономаренко у своєму Telegram-каналі. Аналітик вважає, що українському суспільству бракує відчуття відповідальності. Валерій Пекар у своєму нещодавньому пості детально розглядає причини, чому громадськість втрачає підтримку продовження війни.
Це проявляється в толерантному ставленні до СЗЧ, у затримках автомобілів ТЦК та прикордонниками на Закарпатті, а також у вражаючих сумах, які українці передають "рішалам" для отримання статусу особи з інвалідністю, можливості виїзду за межі країни або використання інших обходів.
Також слід зазначити позитивні реакції на ці події в соціальних мережах. Хоча частково до цього можуть бути причетні боти, не можна заперечувати, що, як зазначив у одному з інтерв'ю головний консультант з воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень, старший аналітик БФ "Повернись живим" Микола Бєлєсков, "існує сегмент населення, який, на жаль, не пов'язує свою безпеку, безпеку своєї родини з безпекою країни". Є й ті, хто свідомо ухиляється від відповідальності, покладаючись на інших. Переконати їх не вдасться ні за допомогою реклами, ні обіцянками вигод, ні пафосними словами про Батьківщину. Проте, можливо, варто прагнути змінити загальне сприйняття, щоб публічні образи на адресу співробітників ТЦК та демонстративна дезертирство не стали нормою.
Для того, щоб уникнути подібних ситуацій у суспільстві, необхідно було діяти рішуче ще на етапі перших інцидентів, таких як напад на жінку з дитиною в селі Космач на Прикарпатті, де місцеві жителі звинуватили її в тому, що вона є "навідницею ТЦК". Такої думки дотримується експерт Євген Дикий, вважаючи, що важливо притягувати до відповідальності тих, хто заважає діяльності територіальних центрів комплектування, адже це питання стосується виживання держави. "Мене найбільше вразило, коли після концерту ОЕ люди вигукували: ганьба ТЦК і поліції. Нехай вони кричать 'Ганьба!', коли їх почнуть гвалтувати буряти", - зазначає він. Експерт переконаний, що така ситуація виникла через те, що влада постійно намагається перекласти всі проблеми, пов'язані з мобілізацією, на плечі армії. Проте, мобілізація не є її прерогативою: армія відповідає за військовослужбовця з того моменту, як той одягнув форму, а відповідальність за те, як людина потрапляє до війська, лягає на цивільну владу та суспільство. Таким чином, концепція, що військо повинно само себе комплектувати, є хибною з самого початку. "Співробітники ТЦК повинні працювати в своїх кабінетах і обслуговувати лише тих, хто до них звертається, подібно до ЦНАП, - говорить Дикий. - Проте, органи влади уникають активної участі в цьому процесі, оскільки це непопулярно". Він зазначає, що принаймні Національна поліція почала виконувати свої обов'язки у сфері мобілізації.
З людьми можна і потрібно працювати, але єдиної державної стратегії інформаційної політики з цього питання не існує. "Політики та цивільна влада намагаються уникати теми мобілізації, вважаючи її токсичною і непривабливою для виборців", - зауважує Дикий. Проте адекватна комунікація в цій сфері є критично важливою для майбутнього держави. За словами аналітика, суворі закони та примусові заходи під час війни, спрямованої на виживання проти великої мобілізованої армії, є неминучими. Водночас, поряд з примусом, необхідно проводити роз'яснювальну роботу від держави та медіа. "Натомість, замість розповідати про чергові трагічні події, варто висвітлювати, скільки звичайних українських чоловіків отримали повістки і виконали свій обов'язок, - зазначає він. - Не слід акцентувати увагу лише на випадках, коли військові комісарі перевищують свої повноваження; вони вимушені це робити, оскільки ті, кому належить діяти, не квапляться з цим". Адже військові мають чітке уявлення про кількість особового складу своїх підрозділів і про труднощі, з якими стикаються, утримуючи оборону, усвідомлюючи, що ніхто інший не забезпечить підкріплення. "Не помічаю, щоб деякі журналісти перед публікацією матеріалів ставили питання: а чию перемогу я сприяю цим?", - додає пан Євген, висловлюючи сподівання, що суспільні настрої ще можна змінити.
Інформаційна підтримка мобілізаційного процесу має велике значення. Швидке та достовірне висвітлення подій суттєво впливає на їх розвиток, зазначає керівник Центру стратегічних комунікацій Ігор Соловей. "Ми спостерігали різні етапи інформаційного забезпечення мобілізації. Найкращі результати демонструють ті підрозділи, які відповідально та креативно підходять до спілкування з військовозобов'язаними", - розповідає він. "Існує безліч успішних прикладів, коли завдяки інформаційним кампаніям підрозділи регулярно поповнюються новими кадрами". Також важливо, щоб державна політика була централізованою, але на цьому рівні потрібно більше акцентувати увагу на чітких правилах, прозорих умовах та виконанні обіцянок. Найбільший страх викликаний незнанням особливостей процесу, і завдання держави полягає в тому, щоб розвіяти ці побоювання. "Проте досвід свідчить, що люди завжди знайдуть виправдання своїм діям або бездіяльності", - додає Соловей. - "Не варто підживлювати їхні страхи неправомірними діями працівників ТЦК".
Важливо досягти усвідомлення: військові, залучені до мобілізаційних процесів, діють відповідно до встановлених алгоритмів, і громадяни не можуть їх у цьому засуджувати. Ці особи виконують свої функції, маючи реальний бойовий досвід і продовжуючи брати участь у військових операціях на ротаційній основі, тому звинувачення в тому, що вони перебувають у тилу, є безпідставними. Слід пам’ятати, що за перешкоджання їхнім діям передбачена кримінальна відповідальність. "Ця інформація має поширюватися через усі доступні канали, включаючи лідерів думок, оскільки війна є справою всього народу, і уникнути її не вдасться", - зазначає Ігор Соловей. Військові частини можуть безпосередньо займатися питаннями мобілізації, тож якщо хтось не бажає звертатися до ТЦК, завжди можна знайти можливість служити безпосередньо. "Всі необхідні умови для виконання військового обов’язку створені, і громадянам залишається лише виконати свій конституційний обов’язок", - підкреслює він.
Безумовно, ухилянти завжди знайдуть способи обґрунтувати свої дії, і існують особи, які активно сприяють цьому, зазначає Євген Дикий. Наприклад, адвокати, які вміло використовують прогалини в законодавстві та активно рекламують свої послуги, діючи в рамках закону. "Держава має зайняти чітку і рішучу позицію з цього питання, - вважає він. - Я усвідомлюю, що це може бути непопулярно і виглядати недемократично, проте ми опинилися в парадоксальній ситуації: щоб зберегти демократію, свободу слова та права людини в майбутньому, на час війни нам доведеться частково від них відмовитися."
