Виталий Портников: Почему Лавров критикует Зеленского и какое отношение к этому имеет Путин -- Блоги | OBOZ.UA

Министр иностранных дел России Сергей Лавров в своем выступлении на Минской международной конференции, посвященной евразийской безопасности, а также в неформальных беседах в рамках мероприятия, организованного Александром Лукашенко, охарактеризовал Формулу мира, предложенную украинским президентом Владимиром Зеленским, как нерациональную.

Далее текст на языке оригинала

План досягнення перемоги, який нещодавно представив глава української держави, Лавров охарактеризував як шизофренічний.

Лавров також відхилив ідею Лукашенка про завершення російсько-українського конфлікту внічию. "Це неможливо", - зазначив він, підкреслюючи, що президент Росії вже висловлював свої пропозиції ще в січні 2022 року, безпосередньо перед початком масштабного вторгнення в Україну.

Ці пропозиції включали в себе гарантії для Росії, що колишнім республікам Радянського Союзу буде відмовлено у можливості інтеграції до євроатлантичних структур, а також вимогу про виведення з території нових держав-членів НАТО сучасних озброєнь, які були розміщені після їхнього вступу до Північноатлантичного альянсу.

У 2022 році пропозиції Кремля були сприйняті Сполученими Штатами та країнами НАТО як малоймовірні. Це пояснювалося тим, що вони ставили під загрозу не лише суверенітет України, Грузії та інших колишніх радянських республік, а й незалежність самих країн-членів Альянсу. Насправді, такі вимоги дозволяли Москві вирішувати, якою буде структура НАТО в майбутньому та яке озброєння може розташовуватися на території суверенних держав, що стали частиною Альянсу.

Проте, як ми можемо спостерігати, Лавров, а отже і Путін, не зробили жодних висновків з минулого. Це ставить під сумнів: на які саме перемовини з Російською Федерацією сподіваються ті на Заході, хто постійно наполягає на необхідності зустрічі Володимира Зеленського і Путіна? Чи не розуміють вони, що російський лідер, принаймні в найближчій перспективі, не має жодного бажання вести діалог з Україною, якщо це не передбачає капітуляцію нашої держави та передачу її територій до Російської Федерації?

Таким чином, реалізація всіх завдань, які Володимир Путін поставив перед своїми збройними силами у 2022 році, була для нього пріоритетною, і він ніколи не мав наміру від них відмовлятися. Лише підкреслив, що готовий прийняти виконання цих завдань не тільки через військові дії, але й шляхом політичних заходів. Це питання постійно обговорюється в Кремлі, коли згадують про цілі так званої спеціальної воєнної операції, оголошеної Путіним у вже далекому лютому 2022 року.

Отже, з висловлювань Сергія Лавова можна зробити обґрунтований і реалістичний висновок: переговори між Росією та Україною, ймовірно, не відбудуться не лише в найближчі місяці, але й впродовж кількох років.

Єдині домовленості можливі тільки щодо гуманітарного треку, якщо в цьому буде зацікавленість російського керівництва. Якщо якісь перемовини й будуть, вони будуть пов'язані виключно із тим, що у Російської Федерації не буде вистачати фінансового, воєнного і демографічного ресурсу для продовження протистояння з Україною. В ньому Путін та його соратники бачать екзистенційне протистояння із західним світом, яке має закінчитися не внічию, а перемогою Росії, знищенням України й приниженням західного світу. Щоб Сполучені Штати та країни західної Європи вже ніколи, ніколи не втручалися у російську сферу впливу і не пояснювали Путіну та іншим кремлівським мафіозі, де йдуть кордони Російської Федерації, а де ні. Де сфера Російської Федерації, а де ні. Москва збирається вирішувати це самотужки й шляхом сили, а не перемовин.

Коли Лавров згадує про чиїсь шизофренічні ідеї, важливо враховувати політичну шизофренію, що панує в російському керівництві. Вона, в свою чергу, спирається на підтримку значної частини шовіністично налаштованого населення Російської Федерації.

А поки ми говоримо про можливість переговорного процесу, Росія продовжує будувати паралельний світ. Ось ця сама Мінська конференція з безпеки, на якій виступав Лавров, є прекрасним доказом того. Росіян більше не запрошують на Мюнхенську конференцію, не хочуть чути їхнє уявлення про те, як виглядає світ, бо російські політики тепер з погляду будь-якої цивілізованої людини -- це криваві агресори.

Ну і що? Росіяни запропонували створити власну конференцію у Мінську Лукашенку. І ця конференція стала для білоруського диктатора ще й трибуною для того, щоб виголошувати свої так звані миролюбні промови й пропонувати участь Білорусі у вигаданих мирних перемовинах між Росією та Україною. Так ніби Білорусь і дійсно залишається досі не частиною агресивної структури Росії. Так, ніби з території Білорусі не відбувалися агресія проти нашої країни. Так ніби Лукашенко і Путін постійно не обговорюють можливість участі білоруської армії у воєнних діях на українській землі. А навпаки, Білорусь -- це такий посередник, який намагається врятувати ситуацію на європейському континенті, та ще й Україну від неминучої, з точки зору Лукашенка, поразки у цій війні.

Ось вам справжнє відображення російських політичних амбіцій. Коли Росію усувають з існуючих міжнародних організацій, вона створює альтернативну реальність, формуючи паралельні міжнародні платформи. При цьому знаходяться на Заході політики, які готові своєю присутністю довести, що це не просто ілюзія, а справжня, визнана політична реальність.

На форумі БРІКС у Казані, як відомо, поряд із Путіним знаходився генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш. Він провів зустрічі не лише з російським президентом, але і з білоруським лідером Лукашенком. Тим часом, на конференції в Мінську, присвяченій євразійській безпеці, були присутні не тільки Сергій Лавров, а й міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто, який іронічно зауважив, що сподівається, що Європейський Союз не образиться на нього через цю поїздку.

Фактично, сам факт того, що міністр закордонних справ держави, яка головує в Європейському Союзі, відвідує міжнародну конференцію, організовану диктатором, що захопив владу, і надає платформу для провокацій міністру закордонних справ Росії, є справжнім приниженням як для Європейського Союзу, так і для НАТО. Угорщина продовжує відстоювати свою альтернативну позицію без будь-яких суттєвих наслідків для себе.

Отже, стає зрозуміло, чому Сергій Лавров, будучи політично нестабільним, звинувачує інших у шизофренії – адже він має підтримку та можливості для цього.