Запрошення України до НАТО: чи принесе це нові можливості та зрушення в нашій реальності?
Для України нехай трохи, але все-таки прочинилося вікно можливостей для запрошення до НАТО. Вловивши цей легкий подув і бажаючи перетворити його на вітер змін, президент Володимир Зеленський першим пунктом свого Плану перемоги позначив саме запрошення України до Альянсу -- зараз.
Курська операція яскраво продемонструвала нестійкість червоних ліній, встановлених Путіним. З наближенням 5 листопада та закінченням терміну перебування Джо Байдена в Білому домі, він і його команда почали замислюватися над своєю політичною спадщиною. Як повідомляють джерела ZN.UA, деякі члени адміністрації інформують Київ про можливість отримання офіційного запрошення до НАТО до 20 січня, коли завершиться президентський термін Байдена.
Та наразі все дуже непевно й невиразно.
Донедавна спроби Києва одержати запрошення були невдалими: Альянс обмежувався порожніми словами про незворотність членства України в НАТО. Та на Банковій, де плетуть павутиння двосторонніх угод про співробітництво у сфері безпеки, добре розуміють, що найсерйозніший захист -- це парасолька п'ятої статті Вашингтонського договору.
Головними противниками озвучування офіційного запрошення були Сполучені Штати й Німеччина. Водночас у Вашингтоні чудово усвідомлюють, що "талон" на парасольку НАТО -- ще аж ніяк не сама парасолька.
Хоча Джо Байден неодноразово висловлював підтримку перспективам України в НАТО, існували кілька причин, чому він не підтримував її запрошення. По-перше, як політик, який виріс в епоху сприйняття Радянського Союзу та Росії як серйозних загроз, він остерігався можливого загострення конфлікту та безпосереднього протистояння між США та Росією. По-друге, Байден мав побоювання, що не зможе переконати скептиків зсередини Альянсу щодо доцільності запрошення України. По-третє, він вважав, що Україні слід більше зосередитися на боротьбі з корупцією.
Зрештою, деякі члени адміністрації Байдена розглядали перспективу членства нашої країни в НАТО як можливу розмінну монету для переговорів щодо мирного врегулювання між Росією й Україною.
На Байдена не справили вплив аргументи з Києва. Основними з них є такі. Хоча запрошення не є синонімом членства, воно все ж могло б стати потужним політичним сигналом для Путіна, вказуючи на те, що його вимоги не мають сили, а Росія не має права вето на вступ нових країн до НАТО. Крім того, запрошення до Альянсу в період активних бойових дій значно укріпило б позиції України в майбутніх переговорах з Росією, а також продемонструвало б Китаю рішучість НАТО у виконанні своїх зобов'язань.
Не дивно, що в Києві існує велика недовіра щодо можливості отримання Україною запрошення до НАТО. Як повідомляє ZN.UA, ідея запросити Україну зараз активно обговорюється в колах оточення президента США, причому ініціатором цих розмов не є сам Байден. За інформацією наших джерел, після зустрічі Байдена з Зеленським, у української сторони не склалося враження, що американський лідер готовий змінити свою позицію і прийняти рішення про запрошення України до Альянсу.
Якщо хтось дійсно розмірковує про офіційне запрошення України до Альянсу як про свій політичний спадок, то, напевно, це не Байден, а його радник з національної безпеки Джейк Салліван. Він аналізує можливості свого майбутнього професійного розвитку після завершення роботи в поточній адміністрації. Його резюме не вирізняється значними досягненнями в міжнародних справах. Швидше, його ім'я пов'язують із невдачами та обачністю Білого дому.
Навіть якщо Байден вирішить озвучити запрошення, це ще не гарантує, що Київ його отримає. Потрібно буде подолати опозицію з боку Німеччини, Угорщини, Словаччини та інших держав. Це вкрай складне завдання, і навряд чи вдасться досягти згоди до кінця року, особливо враховуючи, що уряд Віктора Орбана в Угорщині ставить на перемогу Трампа і не планує піддаватися тиску з Вашингтона в останні місяці роботи адміністрації Байдена.
Також неясно, яким чином США та їх партнери планують висловити можливе запрошення.
Для України було б найбільш вигідно отримати не лише запрошення, а й ухвалення рішення про початок вступних переговорів, які є невід'ємною частиною процесу вступу. Хоча президент під час представлення Плану перемоги зазначив, що "членство в НАТО — це питання майбутнього, а не теперішнього", багато українських та західних експертів вважають, що затримка з прийняттям України до НАТО лише підштовхне Путіна до продовження війни.
Інший можливий варіант: запрошення може бути пов'язане з поетапним вступом України до НАТО, із застереженням щодо використання п'ятої статті — виключно на території, що перебуває під контролем Києва.
Уже сьогодні за міжнародними лаштунками обговорюють формулу "членства в НАТО в обмін на території". За інформацією ZN.UA, тепер американці ставлять українським співрозмовникам таке запитання: чи стане запрошення каталізатором того, що українці сядуть за стіл переговорів із росіянами? Водночас адміністрація Байдена відчутно тисне на Банкову, щоб представники української влади першими вийшли й публічно заявили, що готові до переговорів із Росією й територіальних поступок.
На Банковій не планують вживати таких заходів. Київ має чітку позицію: Україні необхідно вступити в НАТО, отримати гарантії безпеки та визначити чітку лінію розмежування, при цьому країна не визнає окуповані території як частину Росії.
Чому у Вашингтоні та в ряді інших столиць країн -- учасниць Альянсу існує переконання, що Путін готовий розглянути варіант "вступ до НАТО за компенсацію територій"? І чому є сподівання, що найближчим часом він згодиться на мирні переговори з Україною?
Російський сенатор Алєксєй Пушков зазначає, що "будь-яка схема інтеграції України до Альянсу безпосередньо залежить від припинення бойових дій. Але це питання НАТО не може вирішити без участі Росії. Росія готова до переговорів, але лише за умови, що членство України в НАТО буде виключено. Тут позиції Росії та Заходу є абсолютно несумісними... Тому, ймовірно, НАТО поки що не вживатиме жодних дій, окрім обговорення цього питання".
Водночас Путін орієнтований на продовження воєнних дій і досягнення своїх цілей. У його світосприйнятті він виграє війну, а ситуація всередині Росії й на міжнародній арені сприяє його планам знищити Україну. Експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександра Прокопенко пише, що "путінська економіка здатна адаптуватися й може проіснувати ще кілька років. Це неприємна правда для політиків Європи та США".
Якщо події розвиватимуться за гіршим сценарієм і Україна й далі тупцюватиме біля порогу Альянсу, то Києву слід шукати й інші способи, щоб убезпечити себе в майбутньому від нового нападу Росії: угоди про співробітництво у сфері безпеки націлені на реалізацію "стратегії дикобраза" й лише підвищують ціну вторгнення для агресора. Водночас виконання цих угод залежить від політичної волі наших партнерів та їхнього стратегічного бачення майбутнього України й Росії. А також, зрештою, від військових, фінансових і людських ресурсів самої України.
Вже зараз існує чимало причин для того, щоб з обережністю оцінювати готовність наших західних партнерів надавати Україні стабільну та послідовну політичну, фінансову і військову підтримку.
Як зазначила в бесіді з Financial Times міністр закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен, "Захід все більше відчуває втому від конфлікту в Україні і шукає шляхи для його вирішення". Це свідчить про те, що фінансова та військова підтримка України з боку західних країн стає дедалі менш надійною. Наприклад, Франція, яка на початку року уклала угоду про співпрацю в галузі безпеки, зобов'язавшись надати Україні 3 мільярди євро, тепер повідомила про можливість виділити лише більше 2 мільярдів через бюджетний дефіцит.
Тому в нашій країні та за її межами й звучать заклики повернутися до обговорення приєднання України до різних форматів, які зміцнюють обороноздатність нашої країни й посилюють зобов'язання партнерів щодо її підтримки в разі нової агресії Росії.
Один із можливих форматів співпраці полягає у наданні Сполученими Штатами Україні статусу основного союзника поза НАТО (MNNA). Цей статус не є заміною для членства в Альянсі, але дозволить Вашингтону забезпечувати нас різноманітними військовими постачаннями. Цей варіант може стати особливо важливим у випадку, якщо Трамп повернеться до Білого дому і виступатиме проти інтеграції України в НАТО. Іншим можливим форматом є участь у Об'єднаних експедиційних силах (JEF), де провідну роль займає Велика Британія.
В кінцевому підсумку, якщо Київ не отримає запрошення, наші західні союзники з НАТО можуть ухвалити рішення про розміщення своїх військових контингентів або неядерних арсеналів в Україні з метою стримування. (Цей варіант також передбачений у третьому пункті президентського Плану перемоги.) Як повідомляє видання The Times, Велика Британія вивчає можливість направлення своїх військових інструкторів до України для навчання новобранців. Перенесення навчальних заходів на українську територію не лише поліпшить логістичні процеси, але також стане потужним військово-політичним сигналом для Росії та інших країн. Це може також сприяти розвитку інфраструктури НАТО в Україні.
